Nice-books.ru
» » » » Харукі Муракамі - 1Q84. Книга друга

Харукі Муракамі - 1Q84. Книга друга

Тут можно читать бесплатно Харукі Муракамі - 1Q84. Книга друга. Жанр: Современная проза издательство -, год 2004. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте Nice-Books.Ru (NiceBooks) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Тоді ви друзів утратите.

— Та я не знаю людей, яких могла б назвати друзями, — відповіла Аомаме. І раптом згадала про Аюмі. «Якби я, нічого не сказавши, несподівано зникла, то, можливо, Аюмі засмутилася б. Або ж почувалася б зрадженою», — подумала вона. Але ж від самого початку назвати Аюмі подругою не мала підстав. Бо подружитися з жінкою-поліцейським — це надто небезпечна дорога.

— Я мала двох дітей, — сказала стара пані. — Сина й молодшу за нього на три роки дочку. Дочка померла. Як я вже казала, вкоротила собі життя. Дітей у неї не було. Син через різні обставини тривалий час зі мною не знаходив спільної мови. І тепер майже не розмовляє. Маю трьох онуків, але вже давно з ними не зустрічалася. Та якби я померла, то більшість мого майна успадкував би син та його діти. Майже автоматично. Останнім часом, на відміну від минулого, заповіт не має особливої сили. Та поки що в моєму особистому розпорядженні досить багато грошей. Тож якщо ви впораєтеся із поставленим завданням, то я хотіла б заповісти їх вам. Та не зрозумійте мене неправильно: я не збираюся купувати вас за гроші. Просто хочу сказати, що сприймаю вас як власну дочку. Думаю собі: от би мені таку справжню дочку!

Аомаме незворушно дивилася на господиню. А та, ніби щось згадавши, поставила склянку на стіл. Обернулась і глянула на яскраві пелюстки лілій. Понюхала їхній густий аромат і знову перевела погляд на співрозмовницю.

— Як я вже казала, я збиралася удочерити Цубасу. Але врешті-решт утратила її. Не змогла стати їй опорою. Склавши руки, прогледіла її зникнення серед темної ночі. Тож цього разу не хочу посилати вас у надзвичайно небезпечне місце. Справді не хочу цього робити. Та, на жаль, поки що не бачу іншого способу досягнення мети. Іншої реальної заміни вам не можу знайти.

Аомаме мовчки уважно слухала. Коли господиня замовкла, зза скляних дверей долинуло виразне пташине щебетання. Та через хвильку птахи кудись полетіли.

— Того чоловіка будь-що треба прибрати, — сказала Аомаме. — Тепер це найголовніше. Я глибоко вам вдячна за те, що дорожите мною. Ви знаєте, що з певних причин я покинула батьків. Так само в дитячі роки вони покинули мене. Мені довелося піти у світ, не знаючи батьківської ласки. Щоб вижити, мусила пристосуватися до таких обставин. Це було нелегко. Іноді почувалася відщепенкою. Беззмістовною, брудною. Тому дякую вам за ваші добрі слова. Однак змінювати своє мислення і життя вже трохи запізно. Та от з Цубасою не все ще втрачено. її ще можна врятувати. Не зневіряйтеся. Не втрачайте надії і поверніть її назад.

Стара пані кивнула.

— Можливо, я неправильно висловилася. Звісно, я не відмовляюся від Цубаси. Хоч би там що, маю намір докласти всіх зусиль, щоб повернути її. Та, як самі бачите, я зараз страшно втомилася. Знесилилася через те, що не змогла стати їй опорою в житті. Потрібен якийсь час для того, щоб набратися нової енергії. А може, я надто постаріла? Може, ніколи вже сили до мене вдруге не повернуться?

Аомаме встала з дивана, підійшла до господині й потиснула її тонку випещену руку.

— Ви — надзвичайно цілеспрямована й сильна людина. Сильніша за будь-кого. Зараз ви тільки занепали духом і втомилися. Вам треба лягти й відпочити. А коли прокинетесь, знову станете такою ж бадьорою, як колись.

— Дякую, — сказала господиня й потиснула руку Аомаме. — Справді, мені варто трохи поспати.

— Дозвольте попрощатися, — мовила Аомаме. — Чекаю від вас дзвінка. А я тим часом готуватимусь. Щоправда, речей у мене небагато.

— Не беріть нічого зайвого, що завадило б вільно переміщатися. Бо якщо чогось не вистачатиме, я негайно роздобуду.

Відпустивши руку господині, Аомаме встала.

— Відпочивайте. Усе буде добре.

Стара пані кивнула. І, сидячи в кріслі, заплющила очі. Аомаме ще раз глянула на акваріум, вдихнула запах лілій і залишила вітальню з високою стелею.

На виході її чекав Тамару. Була п'ята, але сонце все ще стояло на небі високо й зовсім не втратило свого тепла. Його чорні, з кордовської шкіри, туфлі, як завжди ретельно начищені, виблискували в сонячному промінні. По краях неба, ніби ховаючись від сонця, видніли білі літні хмари. До кінця дощового сезону було надто далеко, але останні дні скидалися на літні. З дерев у саду долинало не дуже голосне сором'язливе сюрчання цикад, яке, однак, надійно віщувало настання літа. Як завжди, світ дотримувався заведеного порядку. Цикади сюрчали, літні хмари пливли по небу, а на туфлях Тамару не було жодної плямки. Однак для Аомаме чомусь здалося новим, що світ залишається таким незмінним.

— Тамару-сан, — звернулася вона до нього, — можна з вами трошки поговорити? Маєте час?

— Можна, — відповів Тамару з незворушним обличчям. — Маю час. Бо частина моєї роботи полягає в тому, щоб гаяти час. — Він сидів на садовому стільці біля дверей. Аомаме сіла на сусідньому кріслі. Заслонені довгим піддашшям від сонця, вони обоє опинилися в прохолодному затінку. Пахло свіжою травою.

— Уже літо, — сказав Тамару.

— І цикади почали сюрчати, — мовила Аомаме.

— Цього року вони засюрчали трохи раніше, ніж завжди. Цей квартал знову стане шумним від їхнього сюрчання. Аж вуха болітимуть. Так само як тоді, коли я зупинявся у місті поблизу Ніагарського водоспаду. Такий шум тривав безперервно від ранку до вечора. Здавалося, сюрчить мільйон маленьких і великих цикад.

— Ви побували біля Ніагарського водоспаду?

Тамару кивнув.

— То було найнудніше місто у світі. Я пробув там сам-один три дні й нічого іншого не міг робити, а тільки слухав шум водоспаду. Шум був такий гучний, що я навіть не міг книжки читати.

— І що ж ви там три дні робили?

Тамару не відповів. Тільки легенько хитнув головою.

Якийсь час вони обоє слухали неголосне сюрчання цикад.

— Маю до вас одне прохання, — сказала Аомаме.

Тамару начебто зацікавився, адже Аомаме не мала звички щось просити.

— Трошки незвичне прохання, — вела вона далі. — Було б добре, якби воно не здалося вам неприємним.

— Не знаю, чи зможу вам допомогти, але радо послухаю. В усякому разі, як вихована людина я не вважаю неприємним жіноче прохання.

— Мені потрібен пістолет, — по-діловому сказала Аомаме. — Такого розміру, щоб уміщався в сумочку. З малою віддачею, але з достатньою руйнівною силою і надійними технічними даними. Але тільки не перероблена модель пістолета або копія філіппінського виробництва. Для одноразового використання. Бажано також один патрон.

Запала мовчанка. Увесь цей час Тамару не відводив очей від Аомаме ні на міліметр.

— В цій країні закон забороняє звичайним громадянам мати пістолет. Ви це знаєте? — підкреслено поволі запитав Тамару.

— Звичайно.

— Хочу, щоб ви знали: мене досі ні разу не притягали до кримінальної відповідальності, — сказав Тамару. — Інакше кажучи, я не мав судимості. Можливо, коли-небудь і порушував закон. Не заперечую. Та якщо спиратися на документи, то я — нормальний громадянин. Абсолютно чистий, бездоганний. Я — «голубий», але це не суперечить закону. Справно сплачую податок. Беру участь у виборах. Хоча кандидат, за якого голосую, ніколи не виходив переможцем. Учасно й повністю сплачую штраф за порушення правил паркування. За останніх десять років поліція ні разу мене не затримувала за перевищення швидкості. Застрахований на випадок хвороби. Послуги «NHK» оплачую з банківського рахунку. Маю кредитні картки «American Express» та «Master Card». Я цього не збираюся робити, та якби хотів, то міг би взяти позику з виплатою впродовж тридцяти років на будівництво власного дому. І таке становище мене особисто постійно тішить. А ви таку цілком нормальну людину, яку можна назвати фундаментом суспільства, просите роздобути пістолет. Ви це розумієте?

— А хіба я вам не сказала, що не хотіла б псувати вам настрою?

— Так, справді, я це чув.

— Вибачте, але я не згадала нікого, крім вас, щоб звернутися з таким проханням.

Тамару щось тихо прогугнявив. Здавалось, насилу приглушено зітхнув.

— Якби я був спроможний роздобути те, що ви просите, то резонно запитав би: а кого, власне, ви збираєтеся вбивати?

Аомаме спрямувала вказівний палець на скроню.

— Можливо, себе.

Якийсь час Тамару незворушно поглядав на її палець.

— А з якої причини? — запитав би я.

— Бо не хочу, щоб мене спіймали. Смерті не боюся. Опинитися у в'язниці страшенно неприємно, але, гадаю, допустимо. А от потрапити до рук невідомих типів і зазнати катування — це мені понад силу. Бо я побоююсь назвати чиєсь ім'я. Розумієте, що маю на увазі?

— Здається, розумію.

— Я не збираюся нікого вбивати й нападати на банк. А тому великого напівавтоматичного двадцятизарядного пістолета не потребую. Годиться компактний, з малою віддачею.

— Але ж можна вибрати отруту. Набагато практичніше, ніж володіти пістолетом.

Перейти на страницу:

Харукі Муракамі читать все книги автора по порядку

Харукі Муракамі - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки Nice-Books.Ru.


1Q84. Книга друга отзывы

Отзывы читателей о книге 1Q84. Книга друга, автор: Харукі Муракамі. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор Nice-Books.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*
Подтвердите что вы не робот:*