Nice-books.ru
» » » » МАРИНА ПАВЛЕНКО - МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ

МАРИНА ПАВЛЕНКО - МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ

Тут можно читать бесплатно МАРИНА ПАВЛЕНКО - МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ. Жанр: Прочее издательство неизвестно, год 2004. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте Nice-Books.Ru (NiceBooks) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Вулицю.

Анхвіса ж — хоч би тобі оком повела!

Найда вже вилизував миску, як Товстуха знов опинилася на порозі.

Анхві-і-ісо, ти знов на штахветах, замість обідати? — проспівала

вона.

І раптом помітила, що мисочки немає:

Моя кицу-у-уню! Я ж тобі рибки так і не винесла!!!

Товстуха знов попхалась у нутрощі тісного будиночка, а над Найдою де не

взявся Миколка. Голодними ніздрями втягнув апетитний дух, але вчасно

оговтався.

Найдо, ти здурів? — прошипів хлопець. — Мало нам з тобою

влетіло за Конструктора, тепер ще й миски цупимо! Ану віднеси, де взяв!

Віднеси то й віднеси: таку чистеньку мисочку не сором і віддати! Найда

прощально шурнув язиком по денцю й миттю відтяг посуд на місце.

Щойно виліз назад, як на порозі знов постала Товстуха. В її руках красу-

валась інша сяйлива мисочка з іще свіжішою рибкою.

Склероз, та й годі! — уздрівши порожню миску, вдарила вільною

рукою об скрипучий від прального порошку фартух. — То ти, Анхвісочко, вже

поїла? Моя ж ти конхветочка, моя ж мацяпочка! Оце, мабуть, виголоднилась на

тих штахветах?! На ще трошки хворельки!

Товстуха пішла назад. Кицька так само знехотя зістрибнула з паркану, так

само знічев’я обнюхала рибу й повернулася на штахети.

Найдині ж лапи так само чкурнули в дворик, зуби так само перетягли

мисочку за паркан.

Миколка вже не сварився, усміхнено чекав, що буде далі. Найда не спішив

торкатися їжі: виляв хвостом і дивився на нього.

Миколка вмить уловив Найдине мовчазне запрошення:

Це ти мені? А й правда, я й мульку їв, і окунів, а от хворельки...

Судячи з того, як умить спорожніла мисочка, хворелька була добренькою.

Видно, Товстусі нічого було робити, крім того, що дбати про кицьку, бо вона

вкотре опинилась на порозі.

На ще водички, моя мурусьочко! Після рибки питусі хочеться!

...Ой!.. Товстуха вирячилась на порожнє місце. Потім — на байдужу Анхвісу.

Піду і я чогось поп’ю, мабуть, нашої з тобою хвірмової валер’янки,

бо наче нерви здають! — і знову щезла в будиночку.

...Та що за хво-о-окуси? — зойкнула, знов угледівши порожню

мисочку. Миколка з Найдою під тином облизували пальці та лапи й аж

качалися зо сміху.

Анхвіса ж — ні мур-мур.

«Ні, це повний хвініш!» — перекривляв Миколка, коли вони вже

добрались до відновленої Халабуди. — «Анхвісонько моя мила, чи ти їла, чи ти

пила?»

Гвав! Гвав! — і собі намагався вставити слово Найда.

Так І Іайда з Миколкою ненароком натрапили на Товстуху. А ще па нону

розвагу. А ще – дістали змогу часом трохи підживитись.

БІЗНЕС

Коли Найда з Миколкою бродять Вулицями, кожен шукає свого. Миколка

бачить усе, що вгорі, Найда — все, що під ногами. Ось бананова шкірка, он —

відірваний ґудзик, там — розтовчене печиво, на щастя, навіть не дуже дрібно...

Якось вони зовсім випадково гуляли Базаром. Базар Найда з Миколкою

відвідують рідко. Бо куштувати «бомжам» продавці нічого не дають. Це

покупцям — і пелюсточку сала вріжуть. Або сиру. Або ковбаси... А в Найди й

Миколки ж купувати – нема за що.

А це зайшли.

Базар уже збирався розходитись. Пакувались ящики, вантажились

«бусики». З криками: «Обережно!», «До-о-орогу!» роз’їжджалися до

підвальних комірок останні візки. Вітер починав розгонити по торговій площі

всякі папірці, пакети й інше нецікаве сміття.

Ти гля, як щедро базарювальники свою виручку обмивали! —

Миколка вказав на спорожнілі столики в ятках, де стояли і лежали різні пусті

пляшки.

Гав! — погодився Найда і замолотив хвостом, показуючи, що й під

столиком одна валяється.

– Буде нам заробіток! — стішився Миколка. І, впіймавши найбільший із

гнаних вітром пакетів, заходився збирати пляшки до кулька.

Миколка й раніше, надибуючи на підходящу пляшчину (з-під пива чи

горілки, бо, наприклад, з-під вина ще й не дуже приймають), відносив її в

магазин і обмінював на продукти. Але якось не докумекував шукати їх ще й на

Базарі. А тут пляшок тих — ого-го!

Миколка спритно метався Базаром та підзбирував тару.

Найда бігав слідом, і його вже навіть почала мучити совість, що помочі з

нього — як і з кота.

Раптом Найда помітив у спресованій тисячею ніг і коліс пилюзі блискучий

кружечок: гроші!!! Радісно гукнув Миколку.

Молодець, Найдо! — Миколка вмент виколупав копійку.

Найдо, шукати! — ще раз дав нюхнути собаці монету й обвів рукою

Базар.

Відтоді майже після кожного Базару Миколка з Найдою вирушали на

заробітки. Миколка видивлявся пляшки на своєму рівні, Найда — монети на

своєму.

Монет було ще більше, ніж пляшок. Бо пляшки часто перехоплювали

місцеві алкоголіки з запахом Миколчиного Вітчима. Хоч Найдина пильність і

тут ставала в пригоді: чув їх за кілометр і обгавкати міг на цілих два.

Що ж до грошей... Найда й раніше помічав, що люди нині зажирілі.

Переконався, що, навіть ненароком упустивши копійку, багато хто просто

лінується чи соромиться нагинатись за нею.

А Найда з Миколкою не лінувалися й не соромились.

І ще помітили: базарники не раз просто-таки викидають одно- і

двокопієчні монетки! Мовляв, ця дрібнота приносить нещастя, на неї часто

«роблять», тобто перекидають на них свої проблеми, а тоді віддають іншим.

Проте Найда з Миколкою не забобонні.

Лиш раз оганьбились: коли заходились підбирати монету, яку дотепний

господар біля свого лотка... приклеїв до каналізаційного люка! Суперклеєм

якимось: не віддирається! І не пошкодував же: цілих п’ятдесят коп.! Прикмета

яка, чи просто познущатися?

Після кожних заробітків Найда з Миколкою несли пляшки здавати.

Частину грошей вони тратили на «Фанту» й «Мівіну» для Миколки та

кісточки для Найди (бо від «Фанти» й «Мівіни» собака почувався гірше, ніж

колись від несвіжих котлет зі Смітника).

Решту заощаджували. Тобто заносили в Халабуду.

В Халабуді Миколка складав гроші в слоїк і закривав капроновою

кришкою. Після цього слоїк щоразу закопувався у найглибшому кутку

Халабуди. Найда знає, в якому, але нікому не скаже.

У кожного свій Бізнес! — не раз тепер гордо заявляв Миколка.

Гав! — упевнено додавав Найда. Хіба він не повноправний

партнер?

Головне, що чесно! — ще горделивіше промовляв хлопчик. — Це

тобі не Конструктори з-під дівчачих носів тягати!..

На це Найда завжди трішечки ображався: його той Конструктор

стосувався якнайменше! Але мовчав: бізнес-шефові треба дещо і вибачати!..

ЧІКСА

Миколка декілька днів не був у Школі. Мабуть, за цей час там сталося

щось непередбачуване. Бо сьогодні хлопчик не показується з класу аж надто

довго. Найда бродить під тином, йому тривожно. Вибравши момент, коли не

видно Завгоспа і Прибиральниць, тужливо скімлить.

Нарешті хлопчик вигулькує з-поза важких гаркітливих Дверей, і Найда

остаточно внюхує щось не те. Миколка сам не свій. Він зовсім не поспішає

покинути непривітне шкільне дворище.

Крутиться біля воріт, колупаючи носаком порваної кросівки руду траву на

витоптаному газоні.

Найди він зовсім не помічає і все дивиться на Двері.

Ті Двері ніколи не вивергали нічого доброго.

Ось і зараз вони шарпнулись і випустили Її. Миколка стрепенувся, завмер

од хвилювання і ще чогось, зовсім невідомого. Найда навіть не міг дати назви і

зрозуміти, чим воно, те невідоме, пахне.

— Найдо, за мною! — Миколка нарешті помічає пса. І шугає у квадратно

пострижені кущі, які пахнуть ялинкою.

Найда вірно стрибає за господарем. Уже з-за гілля впивається поглядом у

незнайомку.

Розмовляючи по мобілці, Вона гордо цокотить каблучками широкою

алеєю. Голос — наче в пещеної болонки. Пахне якимись незнайомими краями:

Пустирище, Вулиця і Двори відпочивають! Іще — чимось солодким, хоч не

цукерками, але звідки Найді знати про гігієнічну помаду?

Якоїсь миті Найді навіть хочеться завиляти хвостом їй назустріч. Та

комусь же треба не втрачати глузду. І Найда різко трясе головою, струшуючи,

мов бліх, солодкий заморський дурман.

Полуда з очей спадає. Чомусь раптово згадалось багно, де колись мало не

втопився. Найда відчуває щось таке... Якусь небезпеку...

Ця дівчинка — не просто чужак. Вона — Миколчин, а отже, і його,

Найдин, ворог.

Новенька! Із паралельного «А»! Перевелась до нас, бо в її школі

вчителі погані. Прикинь, усього тиждень пропустив, а в Школі — така подія!

Перейти на страницу:

МАРИНА ПАВЛЕНКО читать все книги автора по порядку

МАРИНА ПАВЛЕНКО - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки Nice-Books.Ru.


МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ отзывы

Отзывы читателей о книге МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ, автор: МАРИНА ПАВЛЕНКО. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор Nice-Books.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*
Подтвердите что вы не робот:*