Nice-books.ru
» » » » Анатолий Костецкий - Все - як насправдi (на украинском языке)

Анатолий Костецкий - Все - як насправдi (на украинском языке)

Тут можно читать бесплатно Анатолий Костецкий - Все - як насправдi (на украинском языке). Жанр: Прочая детская литература издательство неизвестно, год 2004. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте Nice-Books.Ru (NiceBooks) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Название:
Все - як насправдi (на украинском языке)
Издательство:
неизвестно
ISBN:
нет данных
Год:
неизвестен
Дата добавления:
16 февраль 2019
Количество просмотров:
102
Читать онлайн
Анатолий Костецкий - Все - як насправдi (на украинском языке)
Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

Анатолий Костецкий - Все - як насправдi (на украинском языке) краткое содержание

Анатолий Костецкий - Все - як насправдi (на украинском языке) - описание и краткое содержание, автор Анатолий Костецкий, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Nice-Books.Ru

Все - як насправдi (на украинском языке) читать онлайн бесплатно

Все - як насправдi (на украинском языке) - читать книгу онлайн бесплатно, автор Анатолий Костецкий
Назад 1 2 3 4 5 ... 9 Вперед
Перейти на страницу:

Костецкий Анатолий

Все - як насправдi (на украинском языке)

Анатолiй КОСТЕЦЬКИЙ

ВСЕ -- ЯК НАСПРАВДI

Пригодницька казка

Казковi пригодницькi повiстi та повiсть-жарт українського радянського письменника про сучасних школярiв, про їхню дружбу, боротьбу з лихими чародiями, з неробами та користолюбцями, про маленького химерного прибульця а iнших свiтiв.

1

День народження -- це завжди гарно. А коли тобi до того ж минає десять рокiв -- то й зовсiм пречудово. I що б там не було, а ти цiлий день ходиш якийсь пiднесений i радiсний, до всiх осмiхаєшся, щось насвистуєш i наспiвуєш уголос чи подумки, i все навкруги здається тобi теж пiднесеним i радiсним.

Саме в такому доброму гуморi i перебував сьогоднi, в недiлю 18 травня, iменинник i третьокласник Сергiй Кудлик.

Вже зранку почались приємнi несподiванки.

Тiльки-но Сергiй розплющив очi, як побачив коло лiжка, на стiльцi, чималий пакунок у цупкому синьому паперi, облiплений барвистими iноземними марками. Вiн хутко схопив його, прочитав свою адресу та iм'я i вiдразу впiзнав почерк: посилка була вiд батькiв, з далекої Куби!..

Ще в сiчнi тата послали працювати на два роки на Кубу, i мама поїхала з ним. А Сергiй, щоб не переривати серед року навчання, поки що залишився в Києвi з бабусею. Та ось-ось рiк закiнчиться, й коли в Сергiя в табелi не буде жодної трiйки, батьки заберуть його до себе! Так пообiцяв йому тато, а коли вiн щось обiцяє, будьте певнi: дотримає свого слова. Звичайно, коли й Сергiй дотримає свого: закiнчить третiй клас на самi четвiрки та п'ятiрки...

У Сергiя з усiх предметiв було нiби нормально, якби не одна прикрiсть -- фiзкультура! Нi-нi, Сергiй був таки досить вправним спортсменом: i бiгав швидко, i стрибав у довжину та висоту непогано та й на канат мiг вилiзти аж тричi пiдряд, а от плавати... Сергiй, як це не дивно для хлопця його вiку, досi не вмiв плавати, i вчитель фiзкультури сказав, що бiльше трiйки йому нiзащо не поставить. А коли так -- прощавай, мрiя про далеку сонячну Кубу!

Ви дивуєтесь, напевне, чому ж i справдi Сергiй досi не навчився плавати? Рiч у тiм, що вiн панiчно боявся води, i загнати його глибше, нiж по колiна, не мiг нi тато, нi вчитель фiзкультури, нi навiть кпини його однокласникiв.

Колись давно, коли Сергiю було тiльки шiсть рокiв, вони з мамою вiдпочивали в селi на Днiпрi. Сергiй грався собi при водi на пiсочку, випiкав з нього коржi та будував фортецi. Раптом мимо проплив здоровезний пароплав, хвиля, яку вiн пiдняв, змила Сергiя у воду -- й вiн почав тонути.

Звичайно, мама тут же вихопила його на берег, але вiдтодi затягти Сергiя у воду було неможливо.

Щоправда, вiн дав собi найчеснiше слово: будь-що навчитися плавати до червня. Але як це зробити, Сергiй, щиро кажучи, поки що не знав i -- вкотре вже! -- знов i знов на уроках фiзкультури, якi раз на мiсяць проходили в басейнi, сидiв над прозорою водою, дивився з неприхованою заздрiстю, як там демонструють рiзнi стилi його однокласники, i мовчки вислуховував їхнє глузування.

Особливо дошкуляла йому Вiтка Птурська.

-- Гей, ти, сухопутний пацюк! -- кричала вона Сергiю, долаючи другу двадцятип'ятиметрiвку. -- I куди тобi на Кубу? Там же океан. Та ти лише побачиш стiльки води, як вiдразу дуба врiжеш.

Саме пiсля цього найдошкульнiшого Вiтчиного жарту Сергiй i поклявся собi: будь-що навчитися плавати i не гiрше за цю капосну Вiтку.

З отакими не дуже втiшними думками Сергiй заходився розпаковувати посилку вiд батькiв. Спершу вiн обережно вiдклеїв марки -- вiддасть їх Олеговi. Потiм розгорнув папiр i вiдкрив картонну коробку. Тiльки-но вiн зазирнув у неї, як його настрiй вiдразу покращав. Ще б пак! У коробцi лежали два величезних кокосових горiхи, про якi вiн так давно мрiяв.

Ну й тато! Оце так подарунок, найкращий за всi подарунки на свiтi!

Сергiй довго розглядав горiхи, гладив їхню тверду шкаралупу, трусив коло вуха: чи не чути, як бовтається всерединi кокосове молоко? I зважував на руцi: а скiльки потягне? Нарештi вiн досхочу намилувався подарунком i зазирнув на дно коробки. Там вiн помiтив кольорове фото: на могутнiх океанських хвилях гойдався барвистий надувний матрац, а на ньому лежали засмаглi тато й мама i привiтно йому посмiхалися.

На зворотi Сергiй прочитав:

"Любий наш синку!

Вiтаємо тебе з десятирiччям i зичимо здоров'я, щастя, успiхiв у навчаннi.

Чекаємо тебе швидше до нас i мрiємо про сiмейне купання в океанi!

Цiлуємо. Мама, тато".

"Ну от, i вони натякають на плавання!" -- подумав Сергiй, але вирiшив бiльше не псувати собi святкового настрою i почав хутко одягатись.

-- Уже встав, сонько? -- зазирнула до кiмнати Сергiєва бабуся. -Швидко вмивайся та зганяй у магазин по масло: через пiвгодини буде пирiг iз яблуками.

Цей пирiг -- улюблена страва Сергiя. Тож довго чекати себе вiн не примусив: нашвидкуруч умився й вискочив надвiр, навiть не замикаючи за собою дверi. Та й нащо їх замикати, коли живуть вони з бабусею на першому поверсi, а магазин -- у їхньому ж будинку!

Десь хвилин за три Сергiй уже повернувся назад i виклав на стiл перед бабусею пачку вершкового масла.

-- Тепер марш iз кухнi, не заважай! -- скомандувала бабуся, качаючи тiсто, яке поставила ще звечора. -- Буде готовий -- гукну.

Сергiй чудово знав: коли бабуся порається з пирогом -- краще їй не потрапляти пiд руку. Вiн покiрно пiшов у свою кiмнату, сiв за письмовий стiл i заглибився в книжку.

Щойно вiн дочитав сьому сторiнку, як iз кухнi потягло такими смачними й солодкими пахощами, що Сергiй аж засовався в крiслi, i в носi йому залоскотало.

-- А-аа-пчхи! -- пролунало раптом у кiмнатi. -- Апчхи-и!

Вiд несподiванки Сергiй пiдскочив i злякано витрiщився на своє лiжко.

Та й ви б, напевне, перелякалися, коли б таке трапилося з вами. Скажете -- нi? Чого, так би мовити, лякатися: чхнув собi хлопець -- i все! От i помилилися! Так-то воно так, але ж рiч у тiм, що чхнув якраз не Сергiй i навiть не бабуся. Чхнув хтось зовсiм-зовсiм iнший!

2

-- Ач, як пирiжечка закортiло! -- почувся iз кухнi бабусин смiх. -- Аж розiчхався! Ну, нiчого, потерпи ще хвилинки три.

Сергiй хотiв щось сказати, пояснити, що чхав зовсiм не вiн, але язик наче прилип до пiднебiння i навiть не ворухнувся. А отой, хто чхав, iще трiшки пововтузився пiд Сергiєвим лiжком i затих.

"А може, менi почулося? -- подумав Сергiй, i вiд цiєї думки йому трохи полегшало. -- Таки справдi, мабуть, почулося. Хто ж там може бути? Зрозумiло -- нiкого! Ану, погляну!"

Вiн уже зовсiм бадьоро й смiливо пiдiйшов до лiжка, став навколiшки й зазирнув пiд нього.

Вiд того, що Сергiй побачив, у нього перехопило подих.

Там, пiд його лiжком, обхопивши руками колiна й пiдтягши їх до пiдборiддя, сидiв малесенький дiдок. Довга сива борода його лежала на пiдлозi, а маленькi зеленавi оченята кольору океанської хвилi -- як на фото з мамою й татом! -- дивилися просто на Сергiя!

-- Чого витрiщився! -- буркнув раптом дiдок хрипким голосочком. -Нема щоб сказати: "Будьте здоровi", як усi вихованi дiти кажуть, так вiн собi мовчить, ще й очi витрiщає! Фе, який нечема!

-- Пробачте! -- оговтався нарештi Сергiй, i йому зробилося соромно. -- То я так... з незвички... Будьте здоровi!

-- Ну от, iнша рiч, -- усмiхнувся дiдок. -- Спасибi тобi, хлопчику!

-- А... хто ви? -- наважився спитати Сергiй.

-- Дiма!

-- Який Дiма?

-- "Який, який"! -- передражнив дiдок. -- Просто Дiма -- i все!

-- Але ж _хто_ ви?

-- Я, по-моєму, сказав цiлком зрозумiло: _звичайний_ _Дiма_!

-- Ага, ясно: ваше iм'я -- Дiма. А як вас по-батьковi?

-- От причепився! -- вибухнув раптом дiдок. -- Скiльки ж тобi можна пояснювати: я -- Дiма, затям собi: Дi-ма. Вiд слова "дiм", будинок тобто, бо всi Дiми, мої родичi, живуть у домах.

-- Так ви домовик! -- ошелешено вигукнув Сергiй.

-- Ну й телепень! -- уже зовсiм роздратовано кинув дiдок. -- Ти що -- двiєчник? Звичайних речей не розумiєш? I чого тебе в школi вчать! Ач, вигадав таке -- "домовик"! Так-от, щоб ти знав: нiяких домовикiв на свiтi не було, нема та бути не може! А я -- просто Дiма. Зрозумiв нарештi?

-- Зрозумiв... -- вiдказав тихо Сергiй, хоча, по правдi, нiчого вiн поки що не второпав. -- А як ви сюди потрапили?

-- Iшов собi повз ваш будинок, бачу -- дверi прочиненi, i так iз них теплом i затишком тягне, що не втримався -- заскочив, -- охоче почав розповiдати Дiма, вже заспокоюючись. -- Я страшенно люблю, коли тепло. А оце ще нежить клятий пiдхопив, от i подумав: ану, заскочу вiдiгрiюся трiшки, а згодом далi почимчикую.

-- А куди ж ви йдете?

-- I все тобi знати треба! -- удав дiдок, нiби сердиться на Сергiя за його розпитування. -- У Бровари йду, до свого двоюрiдного брата.

-- Так вам iще йти та йти! -- вигукнув Сергiй. -- А чого ви автобусом не поїдете?

-- По-перше, грошей нема, -- вiдказав Дiма, -- а по-друге, щоб такi, як ти, не чiплялися зi своїми безглуздими питаннями: хто ви, куди ви, чого ви!.. I без них життя важке. -- I дiдок жалiбно заохкав.

-- А чому воно у вас важке? -- знов поцiкавився Сергiй.

-- А тому, що я, Дiма, лишився вчора без домiвки.

-- Як -- без домiвки?!

-- Зламали мою домiвочку, ой, зламали! -- забiдкався, затужив Дiма. -- Жив собi тихесенько, мабуть, рокiв сто. А вчора мої хазяї переїхали на нову квартиру -- i настав кiнець моєму щастю!

Назад 1 2 3 4 5 ... 9 Вперед
Перейти на страницу:

Анатолий Костецкий читать все книги автора по порядку

Анатолий Костецкий - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки Nice-Books.Ru.


Все - як насправдi (на украинском языке) отзывы

Отзывы читателей о книге Все - як насправдi (на украинском языке), автор: Анатолий Костецкий. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор Nice-Books.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*
Подтвердите что вы не робот:*